Календар подій
Варто прочитати
Додав: |
Оновлення: |

Кожна людина, незалежно від того, де народилася, має місця, які безперервно її притягають. Але трапляється теж так, що це бажання з'являється в часі перегляду фільму або наукової програми. Тоді з'являється впевненість: так, саме там я хочу побувати. Очевидним є те, що ці мрії потім відкладаємо на полицю та забуваємо про них. Але буває теж так, що людина пам'ятає про свої дитячі мрії, прямуючи до їхнього здійснення.

Я народилася на півночі Молдови, в Бельцях Молдова є знаною з коней та вина. Саме в цьому місті проживає більша кількість етнічних поляків, які колись давно були змушені покинути свою Батьківщину та оселитися на території Молдови, щоб захистити свої родини. Також у Молдові існує кілька сіл, в яких живуть лише мешканці польського походження. Вони творять свою історію на території молдовської землі. 

Детальніше >

Додав: |
Оновлення: |

Відповідне суспільство у визначеному часі та місці, художній смак та поведінка, бажані у даній суспільній групі - все це можна назвати визначенням культури.

Приїжджим до Індії буде достатньо майже кількох хвилин, щоб зрозуміти, що найбільшою проблемою країни є її всюдисущий хаос - та кілька років, щоб зрозуміти її найкращу сторону. Відмінним є те, коли приїздиш до Польщі і протягом кількох хвилин тобі вдається відчути пануючий тут спокій, і лише після кількох років можна зрозуміти, що в цій країні працює не так.

Цей короткий вступ є сумою нашого особистого досвіду з двома зовсім різними культурами. Немає двох однакових цивілізацій, проте польські та індійські культурні кола ділить навіть прірва, і здається неможливим, щоб визначити або зрозуміти кожен з їхніх аспектів. Однак, тим не менше я постараюся вказати на ті, яких ми досвідчили.

Релігія та мова

Не зважаючи на те, що Індія, на відміну від Польщі, є багаторелігійною, однак як для поляків, так і для індусів, віра є найважливішим елементом життя. Значна кількість мешканців Індії - це вегетеріанці, що має пов'язання з віруваннями: індуїзмом, джайнізмом чи буддизмом. Варто зауважити, що хоча буддизм народився в Індії, то на даний час там проживає менше його послідовників, ніж в інших країнах Азії.

Індія офіційно визнає 22 мови та безліч релігійних систем. Щоб це зрозуміти, уяви собі, що, переїжджаючи з одного регіону в інший, тобі б прийшлося вивчити іншу мову - річ, яку важко собі уявити в Польщі, країні, здомінованій однією мовою та однією релігією. Ця однорідність вірувань та мови є причиною того, що польське суспільство становить більш однорідну цілісність.

Крім місцевих мовних різновидів, більшість індусів користується англійською мовою (цікавим є те, що в Індії цією мовою розмовляє більше людей, ніж де інде в світі), тому порозуміння з мешканцями, коли ти не знаєш їхньої місцевої мови, не повинно становити особливих проблем. Ти часом, в Польщі без знання польської мови не так легко дати собі раду.

Сім'я

Ми відкрили, що спільну базу порозуміння для наших культур становлять сімейні відносини. Як індуси, так і поляки є великими сімянинами. В індійському суспільстві сімейні цінності ставляться вище за особисті - для добра родини індуси готові присвятити власні стремління та особисте щастя. Так само в Польщі усі важливіші рішення пов'язуються та визначаються інтересами сім'ї.

Говорячи про це, потрібно, однак, зауважити, що в даний момент відкриття на інші культури та їхній вплив на індійське суспільство, призводять до швидких змін у цьому питанні. Все більше і більше індусів схиляються до індивідуалізму за кошт прив'язання до традиційних сімейних цінностей. Подібні зміни можна зауважити в Польщі. Здається, що трава завжди є зеленішою по ту сторону паркану.

Обслуга контра самообслуга

Функціонування Індії, у всіх співвідношеннях, базується на культурі обслуговування. Ввійшовши до магазину, клієнт є оточений людьми, які пропонують свої послуги або свою допомогу абсолютно в кожній, не зважаючи на розмір, купівлі. По суті, в Індії немає нічого, що не можна було б дати до реалізації комусь іншому, і в тому самому часі у відносно низькій ціні.

Це, мабуть, якоюсь мірою, є спадщиною глибоко закоріненої в індійській культурі кастової системи, а також - найвірогідніше - як результат співіснування копалень двох найбільших індійських товарів: людських ресурсів та часу. Індія є домом для понад мільярда мешканців. В Польщі робоча сила є досить дорога, люди є більш незалежними, в порівнянні до Індії. Підприємництва в Польщі - від Бєдронки до Гасторами - ставлять на автоматизацію, що дозволяє людям бути більш незалежними (від персоналу).

Право та порядок

В Польщі мало водіїв порушує правила дорожнього руху. Тим часом, коли провадиш автомобіль в Індії, не складно зауважити, що майже всі індійці не звертають взагалі уваги на правила дорожнього руху, ігноруючи червоні світла чи обов'язок мотоциклістів носити каск (і навпаки, ці самі люди, перебуваючи за кордоном, будуть слухняно стосуватися правил). Щоб провадити автомобіль, в Індії єдине що потрібно - це вміння управляти автомобілем, а в Польщі, крім того, ти повинен стосуватися правил.

Судді в Індії є дуже шанованими членами суспільства, однак це абсолютно не переноситься на розв'язання суперечок про землю, які тягнуться поколіннями, без надії на їхній розв'язок. Польське право, в основному, базується на правилах, що допомагають у розв'язанні суперечок - підписання умов є обов'язковим майже у кожній ситуації. Спільним правилом для обох країн є надмір бюрократії. На даний момент, Польща наближається до західних стандартів - з власного досвіду знаємо, що тут можна зустріти урядовця або поліцейського, який може спілкуватися іноземною мовою. 

Харчування

Індійці є досить відважними в кулінарії. В нашій кухні не знайдеться нічого, що можна було б назвати надто пікантним чи надто приправленим. В індійській їжі пікантність не є найважливішим чинником, і варто зрозуміти відмінності між гостротою смаку та багатством приправ. В Індії пікантність, в основному, отримується при доданні чілі, в тому часі, коли інші приправи є для додання стравам смаку.

Нас заінтригувало, для чого поляки їдять, в основному, холодні страви, у тому числі мясо на зимно, не додаючи до них надто багато приправ, і тому м'які в смаку. Здається, що відповідь знаходиться в місцевих кліматичних умовах. В Індії чілі цінується за те, що викликає легке потіння, тим самим охолоджуючи тіло. Всі інші приправи додаються для збагачення смаку. 

Харчові звичаї у наших країнах є абсолютно відмінними. Індійські страви насичені приправами і різноманітні, такі ж, як і місцеві традиції, культура. Польські страви є млявими та бракує в них різноманітності. 
В Індії люди з лишньою вагою - це в основному багатії. В місцевих умовах опакування пластівців на сніданок, або страва в KFC чи в McDonald’s становить рівновартість 40-50 злотих, під час чого мішок моркви та йогурт є за 2 злотих. Вода подається задармо у більшості ресторанів на території Індії - в Польщі за неї потрібно заплатити більше, ніж за колу, а пачка готових перекусок, таких як чіпси чи картопля-фрі, коштують менше, ніж свіжі овочі та фрукти.

В Індії пиття алкоголю у товаристві старших осіб або членів родини є темою-табу - в Польщі така поведінка є суспільно прийнятною. Наше право забороняє рекламу продуктів, пов'язану з виробленням алкоголю чи сигарет - в Польщі це є цілком легальним.

Дорожні знаки контра орієнтаційні пункти

В Польщі кожна вулиця в місті ідентифікується своєю назвою. Сідаючи в таксі, достатньо сказати адресу, і, зазвичай, доїдеш на місце. В Індії пасажир чи не завжди повинен докладно знати, куди їде. Це стосується також знання орієнтаційних пунктів, тому що лише деякі індійські вулиці мають відповідні назви. Там можна знайти вулиці, нумеровані як 1 чи 2. В метрополітенах, таких як Мумбай, Делі чи Бангалор, справи можуть виглядати інакше, однак в інших місцевостях карти стають непотрібними. 

Індія має величезну територію та багато релігій. Їх різноманітність проявляється у кожному аспекті їхньої культури, географії чи клімату. Польща та її культура є винятковими по-своєму, (одна релігія, мова); також георгафічно є менш складною, ніж Індія. Ми тішимося, що протягом 7 років, відколи Вроцлав зробився нашою домівкою, ми можемо досвідчити цих двох світів.

 

Текст авторства Пріті Наір

Переклад - Агата Каєвська

Додав: |
Оновлення: |

Може здаватися дивним, що прапор В'єтнаму є предметом до обговорення як цікавим, так і спірним одночасно. Соціалістична Республіка В'єтнаму має червоний прапор з жовтою зіркою всередині. Однак вписуючи термін „прапор В'єтнаму” в Гуглі, поряд з червоним прапором можемо знайти також інший - жовтий прямокутник з трьома червоними смугами.

Виявляється, що прапор є дуже цікавою темою, як і відправною точкою в обговоренні політичного аспекту діяльності в'єтнамських мігрантів. Можна сказати, що серед в'єтнамців, які проживають закордоном, це є постійною темою та створює у них найбільші суперечки. Польща не є винятком, оскільки в'єтнамська громада також є розділеною (політично), і цей розподіл є дуже глибоким.

Деякі серед читачів напевно не пам'ятають історії В'єтнаму, але частина поляків знає, що ця країна була об'єднана в 1975 р., коли США залишили свого союзника (Південний В'єтнам) та комуністичний Північний В'єтнам переміг його без особливих проблем. Отже ситуація В'єтнаму представляється інакше, ніж у випадку Кореї, де надалі є дві окремі, ворогі до себе, країни. Втаємничені знають, що серед в'єтнамців цілий час існує поділ. Одні погоджуються з політичною системою, що панує в об'єднаній комуністичній країні, а другі не приймають такого стану справ. Комуністичній владі особливо супротивляються в'єтнамці, що проживають в Америці, а там їх є багато, а якщо конкретніше, то кілька мільйонів. На даний час, в'єтнамці впевнено починають говорити про завершення в'єтнамської війни, як про факт здобуття Південного В'єтнаму Північним, замість терміну „визволення Півдня”, який часто використовувався в пропагандистських підручниках. Не всі пам'ятають, що Південний В'єтнам мав жовтий прапор з трьома червоними смужками всередині. Попри те, що ця країна не існує з 1975 р. - і отже молоде покоління має право не пам'ятати цей прапор - в'єтнамці, що проживають в Америці і частина в'єтнамців в Європі вперто стверджують, що саме цей (їх старий) прапор символізує свободу, і одночасно становить майбутнє для В'єтнаму.

Як виглядає ставлення до прапора (та до політичної системи) серед в'єтнамців, що проживають в Польщі? Як відомо, в Польщі проживають в основному в'єтнамці, що походять з Півночі, тобто з комуністичної частини. В'єтнамці, які живуть в Польщі, добре знають червоний прапор, і в принципі їх не цікавить жовтий прапор - крім дослівно кількох осіб. Дякуючи Солідарності та політичним змінам, які відбулися в Польщі, більшість в'єтнамців, що мешкають в цій країні, розуміють, чим є демократія і що значить свобода слова, проте надалі серед них є такі в'єтнамці, які скучають за старою Батьківщиною - у її теперішньому вигляді, і, мабуть, мріють про зайняття державних становищ у В'єтнамі, напр., якісь становища в Управлінні Визвольно-Народного Фронту, або в інших державних установах. Трапляється, що вони створюють плани на майбутнє - також у сфері політичної діяльності - з країною походження, тобто з В'єтнамом, навіть у ситуації, коли мають польське громадянство і вже не мають в'єтнамського громадянства (колись існувала вимога, що потрібно зріктися свого громадянства, що дістати польське) старають про його відновлення (надання), але, здається, ніхто ще цієї мети не осягнув. 

Варто, отже, в'єтнамцям усвідомити, що якщо вони проживають в Польщі і декларують, що Польща є їх другою Батьківщиною, то вони повинні зрозуміти, що в Польщі комуністична система вже не є радо прийнятою – а діяльність на користь її пропагування є навіть заборонена Конституцією.

З метою донесення інформації про те, на чому полягали продемократичні зміни в Польщі, та з ціллю інтеграції самих в'єтнамців з поляками, потрібно контактуватися із їхніми лідерами. Це власне лідери в'єтнамської громади, особи, які добре знають це середовище із середини, становлять найкращий матеріал для експертів, які є причиною взаємопізнання та інтеграції обох сторін. 

Якими якостями повинен володіти ідеальний експерт?

Це, однозначно, повинна бути людина, яка володіє як і в'єтнамською мовою, так і знає ціле в'єтнамське середовище в Польщі - а також реалії сучасного В'єтнаму, з огляду на факт, що мігранти в Польщі утримують сталий контакт з країною походження і часто пов'язують своє майбутнє з поверненням на Батьківщину. Отже, цю роль не може виконувати хтось, хто виїхав з В'єтнаму в передшкільному віці і в даний момент взагалі туди не їздить, тому що така особа може мати дуже обмежений обшар знання про теперішній В'єтнам. Добрим експертом не буде також людина, яка має лише обмежені контакти з в'єтнамцями, оскільки з уваги на виразні та котроверсійні політичні погляди не акцептується більшістю суспільного середовища. Одним словом, це мусить бути хтось, хто  є акцептований у тому середовищі, а конкретніше - хтось, хто часто з ним спілкується, не зважаючи на політичні та релігійні погляди. 

В'єтнамці мають особисту вразливість на особи, які за будь-яку ціну шукають „класового ворога”, більше прагнучи до здобуття популярності серед польської публіки (напр., шляхом безперервної присутності в польських медіа), ніж представлення інтересів в'єтнамських мігрантів.

Потрібно прийняти, що в ролі експертів повинні справдитися в'єтнамці, які належать до так зв. Першої хвилі мігрантів - тобто особи, які закінчили навчальні заклади в Польщі в рамках допомоги, наданої В'єтнаму через цю країну. Такі особи, перебуваючи в Польщі вже багато років, є ідеально зінтегрованими із польським суспільством. Одночасно, дякуючи тому, що вони виховалися у В'єтнамі, володіють вони досконало в'єтнамською мовою, а утримування контактів з родинами та друзями в країні походження спричиняються до того, що вони мають знання на тему теперішньої реальності у В'єтнамі. Також потрібно пам'ятати, що на навчання до Польщі приїжджали вибрані особи з В'єтнаму, тобто учні в'єтнамських шкіл з найкращими результатами екзаменів на навчання.

Якщо вже йдеться про в'єтнамських студентів в Польщі, то варто нагадати, що вони мусили не лише бути одними з найкращих учнів з В'єтнаму, але також протягом цілого свого навчання в Польщі мусили дуже старатися, тому що за браку успіштості в навчанні їм грозила депортація назад до країни, а такий вигнаний студент мав потім важку ситуацію у своїй країні.

Ймовірно, поляки не зможуть зрозуміти того факту, що під час 5 років навчання (або 6 років, враховуючи рік підготовки, тобто вивчення польської мови) в'єтнамський студент міг відвідати родину лише один раз - на власний кошт. Додатково, потрібно було отримати добрі результати в навчанні, щоб отримати візу назад до своєї країни (так, це не помилка - була обов'язкова віза виїзду!). Більш того, коли в Польщі повільно надходили зміни, Амбасада В'єтнаму забирала студентам паспорти (в депозит), а студенти мали лише студентські квитки та посвідчення, що є вони громадянами СРВ. Деякі в'єтнамці, які вирішили після закінчення навчання в Польщі (напр., закладаючи тут сім'ю), наступним чином мусили заплатити (віддати Амбасаді В'єтнаму) велику кількість грошей - майже цілу суму грошей, яку отримали протягом часу навчання, щоб могти отримати назад свої паспорти та отримати посвідчення цивільного стану, які потрібні їм були у процесі закладення подружнього зв'язку з громадянками/громадянами Польщі та отримання карти побуту в Польщі.

Придивляючись біографіям в'єтнамців, які закінчили навчання в Польщі, можна зауважити, що це - особи, які прожили своє: а точніше, прожили не лише часи війни з американцями, але також війни з Камбоджею і Китаєм, а також воєнний стан в Польщі. Це було для них так званою школою життя. Прийшов час, щоб вони використали свій досвід в цілях співпраці на користь взаємного зближення поляків та в'єтнамців. До прикладу, такі собі експерти повинні бути консультантами-радниками при організації культурних заходів в'єтнамською общиною – на приклад, для того, щоб в'єтнамці не організовували у цій країні заходів на честь армії, за участю невинних в'єтнамських дітей (народжених у вільній Польщі), вбраних у форму та хустки "піхотинців”, одночасно такої, що асоціюється із комуністичною формою. Переселенці з В'єтнаму, що перебувають в Польщі, повинні зрозуміти, що такого роду паради та марші, відкрито нав'язуючі до зразка комуністичного „апелю” не вітаються в сучасній Польщі. Потрібно додати, що більшість учасників такого роду заходів - як і дітей, так і їхніх батьків, які часто виводяться з наступних хвиль міграції в Польщі - просто бажають брати участь у культурному заході, який згромаджує їхніх співбратів, і не здають собі справи з того, що їх використовують в цілях прокомуністичної пропаганди. 

Натомість, випускники навчальних заходів Польщі, що проживають тут, здають собі справу з характеру такого роду заходів та з оцінки його польським суспільством. Іншими словами - знають багато, але деякі з них не хочуть протестувати. Можна припускати, що до цього мотивує їх страхо перед імовірним браком можливості в'їзду до своєї колишньої країни з ціллю відвідин родини. 

Насправді у випадку, коли вони є громадянами Польщі, то в такій ситуації вони повинні розраховувати на допомогу своєї нової Батьківщини - але як насправді такі справи виглядають в практиці?

В даний час, Польща має сильну позицію та добру репутацію як в Європі, так і в цілому світі. І тому стати її на допомогу не лише для в'єтнамської громади в Польщі, але й для цілого в'єтнамського народу. Через обдумані та мудрі дії, за участі експертів, які виходять із середовища зінтегрованих з Польщею в'єтнамців, Польща має шанс стати причиною змін у кращому напрямку в політичній ситуації у В'єтнамі.

Нго Хоанг Мінь

Додав: |
Оновлення: |

Може так бути, що разом із сім'єю ти є віднедавна у Варшаві, не знаєш польської мови і задумуєшся над тим, як дати собі раду зі всім, що маєш до залагодження: як вибрати цікаву околицю до проживання; де знайти навчальний заклад для Своїх дітей; як залагодити медичне страхування для цілої родини; як виробити обов'язкові в Польщі водійські права, щоб можна було возити дітей до школи; чи шукаєш няню - якщо так, то яким чином; де можна купити свіжі овочі; де записатися на курс польської мови, а що найважливіше - в який спосіб знайти людей, які говорять Твоєю мовою, або принаймні англійською?

Детальніше >

Додав: |
Оновлення: |

Такою вже є людина, що їй завжди мало грошей, і, здавалося б, що десь інде завжди є краще… Я вважаю, що ця риса дуже сильно проявляється в українців - ТАМ є краще… Не один собі думає, що його проблеми - це побутові чи фінансові справи. Однак, коли він виїде, виявляється, що проблема є в ньому самому – в комплексах, стереотипах, поведінці, переконаннях, емоціях, лінивстві...


Колись…


…коли я ще дитиною мешкала в маленькому підкарпатському селі, то була свідком того, як багато батьків моїх сільських приятелів виїжджало за кордон, по хліб, залишаючи своїх дітей дідусям та бабцям. Я вважала цих батьків за дуже сміливих, майже суперменів, бо їхні діти вирізнялися з-посеред інших новим вбранням, взуттям, незвичними для нас іграшками. Сусіди, які не виїжджали нікуди з дому, заздрили їм. Проте теж часто осуджували, коли розпадалася сім'я, яка не витримувала розлуки (а може ця розлука була вже кінцевим етапом розпаду, який виникав із слабких родинних вузів, браку любові та зрозуміння). Осудження та критика разом з браком співчуття були особливо гострими у відношенні до дітей, які з браку батьківської опіки попадали в біду.


Колись комусь не щастило в еміграції до того рівня, що він вмирав – тоді співчувалося його родині. Коли комусь не склалося за кордоном, і він повертався до дому - то був висміяним. Протягом цілого часу про всіх пліткували. Про молидих жінок, які, безумовно, займалися там проституцією, напевно чимось аморальним, бо як інакше мали б там заробляти.


Село є переповненим новими інформаціями та чутками – хтось приїжджає із заробітків з-за кордону на відпочинок, а село уважно придивляється, оцінює, критикує і з захопленням надгизує нові, непочуті до цієї пори новини. І що б не розказували заробітчани, як завгодно - чи щирими, правдивими та складними були б їхні відчуття, досвід з поїздки чи історії з пристосування до життя в новій країні – інші вважають їх за щасливчиків, які виграли в лотереї. Проблеми - не існують, гроші - це єдине, що є видимим. За найбільших щасливчиків вважалося тих, які поверталися лише для того, щоб забрати із собою членів сім'ї, і назавжди попрощатися з рідним селом.


А як там є?


Подорожі, як ми знаємо, нас вчать, однак часто великим коштом. Становище іммігранток з України в Польщі, в першу чергу, розглядається через призму того, що їхня праця приносить велику користь їхнім приймаючим громадам. Їхня праця мало коштує у порівнянні із працею, яку пропонують локальні провайдери. Також іммігранти не обтяжують бюджету приймаючої держави обов'язками громадян перед співробітниками. І, пізнаючи країну та людей, вони роблять значно більше для взаємного зближення та порозуміння, ніж великі політичні заходи, і, якщо стикнуться з позитивним досвідом в Польщі, стануть її послами на Україні. Важкою проблемою для іммігрантів є винаєм помешкання. Дуже часто іммігрантки вибирають працю з можливістю помешкання, з чого знаним, але не єдиним прикладом, є праця опікуна немічних людей, часто цілодобово. Праця цього зразка спричиняється до ізоляції іммігрантки, як і дуже сильною залежністю від працьодавця. Іммігрантка, часто, не є обізнаною щодо своїх прав, не вимагає легалізації праці, може бути введена в оману щодо того, що їй грозить у зв'язку з нелегальною працею або працею в іншого працедавця, ніж той, який виступив із заявою про видання дозволу на її працю в Польщі.


Колись…


...і я виїхала з села. Усвідомила собі невтішну перспективу та емігрувала до Києва, щоб навчатися та працювати. Ніби не „закордон” - проте в тодішніх часах щось неосяжного для моїх знайомих із села. Мої рожеві окуляри тріснули вже після місяця, коли я працевлаштувалася в МакДональдзі, щоб вижити, і в першому ж тижні чистила туалети, аж поки не перевели мене на касу, біля якої мені було легше лише психічно. Туалети стали для мене символом дна, з якого я повільно вибиралася. Місто мене не акцептувало, і я чулася чужою. Щодня, щомиті – виклики та випробування. В межах тієї самої країни, такої самої ментальності скільки разів мені прийшлось почути, що моя вроджена західно-українська працьовитість „не дозволяє київлянас відпочити і спокійно жити, тільки відбирає їм працю”. Спочатку це мене боліло. Але вже потім я вважала це за комплімент.


А як це там є?


Я йшла у Варшаві в неділю після обіду і розмовляла по телефону українською. Раптом затримався переді мною якийсь молодий чоловік і почав ось таку розмову - а, ти є зі Сходу, і приїхала сюди, щоб забирати працю таким як я. Я придивилася до свого співрозмовника - він був п'яним, стояв на тремтячих ногах. І відповіла, що йому напевно нічого не відібрала, тим більше - праці. І маю ще один спогад, мабуть, з 2003 року, коли перший раз старалася спільно із своїм працедавцем про дозвіл на працю. Як і тоді, так і зараз, після більше як 10 років, польське законодавство вимагає від працедавця, який працевлаштовує іноземця, думки губернатора про брак відповідного кандидата на роботу серед польських громадян, і лише після одержання такого ствердження працедавця може працевлаштувати іноземця в Польщі. Підставою такого твердження і цілої процедури старання про його отримання, як і тоді, так і зараз, викликає у багатьох питання та непорозуміння. Уряди змінюються, правлячі коаліції створюються у щораз то більш неймовірних комбінаціях, Польща зараз є вільною країною, але працедавця в Польщі й надалі не є вільним і повинен виконати перед працевлаштуванням працівника тест ринку праці, щоб отримати рішення губернатора - що власне ця кандидатура на працівника, а не інша, є заакцептованою губернатором повіту. Мій працедавець хотіла мене працевлаштувати опікуном для її кількамісячного сина, однак мала обов'язок, згідно з процедурою отримання рішення, відбути розмову з безробітніми з Воломінського Центру Зайнятості. Протягом 2 тижнів лише одна людина прийшла у ролі кандидатки в опікуни, попереднього ж дня мусила, правдоподібно, трохи впитися, бо мала каламутність в очах, та переслідував її запах ще не вивітреного алкоголю. Від мого працедавця вона потребувала, в основному, не працевлаштування (спаси, Боже!), а лише підпису на скеруванні від Управління до справ працевлаштування, що вона була на розмові з працедавцем і не сповнила його очікувань. Управління з працевлаштування отримало необхідні папери, а мій працедавець отримала рішення губернатора, і ще після кількох особливо дискримінуючих мене, як іноземця, процедурах, наш маленький Юрек вже мав люблячу його няню.


Колись…


... я винаймала помешкання в Києві в жінки, яка виїхала по хліб до Німеччини. В часі щирої розмови, позбуваючись наївних, привласнених в селі фантазій, я дізналася про те, які перешкоди вона мусила перебороти, щоб вижити в чужій країні, ще й до того з дитиною після розлучення. Вона одночасно прибирала кілька домів, вчилася, платила величезні податки, досвідчувала обмежування у власних правах... Аж поки не закінчила навчання, вона не отримала кращої праці та сталого побуту, а на кінець - громадянства. Попри всі труднощі - вона вибралася з дна і стала твердо на ноги. Життя почало проявлятися в значно кращих кольорах. Вона запрошувала мене до себе, живучи в Німеччині, аде я боялася. Адже, я вже знала, що нове місто і нова країна - це, перш за все, величезні адаптаційні, культурні та фінансові виклики. А я щойно лише почала адаптуватися до життя в столиці своєї батьківщини.


А як там є?


Довга ізоляція, пов'язана з відділенням від родини і знаного середовища, є дуже обтяжливою, викликає депресію, поглиблює стан безрадності та розгубленості. Колись я пропонувала на конференціях чи інтернет-форумах, щоб урухомити для іммігрантів щось на зразок співробітних готелів, де вони б могли проживати, зберігаючи незалежність, та одночасно утримуюючи контакт з іншими іммігрантами, вільно утримуючи знання та вміння, що дозволяють отримати легальну, безпечну працю. Праця в „сірій шафі” збільшує ризик бути використаним через працедавця, і зменшує шанси іммігрантів на позитивний досвід в контакті з поляками, та спричиняється до зміцнення організованих груп, які черпають різного роду користь з нелегального працевлаштування, маніпулюючи фікційними запрошеннями, чи працевлаштовуючи „в чорно”. Для цього, в інтересах приймаючої країни є створення таких умов, в яких іммігранти мали б свідомість своїх прав та можливостей щодо їхнього забезпечення, в яких побачили б переваги, пов'язані з легальним перебуванням та працевлаштуванням. На даний час, немає таких співробітних готелів для мігрантів в Польщі. Поки що, вони приїжджають на власний ризик, та самостійно шукають праці. Однак, практика організації місця помешкання близько місця праці вже є поширеною в секторі промисловості, харчових продуктів та в сільському господарстві. В сільському господарстві умови бувають різними, однак в польських промислових закладах по цілій країні вже є добре функціонуючі співробітні готелі для іммігрантів - недорогі, або й зовсім безкоштовні. Часто до праці запрошується подружжя, якщо лише можуть запропонувати родинне помешкання. Оскільки відомим є факт, що сімейні узи тільки те й роблять, що зміцнюють міст між працедавцем та співробітником.


І що з того виникає? Їхати? Не їхати?



Автори – дві українки. Записала та скоментувала Марія Якубович

Додав: |
Оновлення: |

Мігранти та розвиток

 

Коли ми порушуємо тему міграції, зосереджуємося на двох речах. Що приймаюче суспільство, як господар, може зробити на користь інтеграції прибулих. По-друге, що повинні робити самі мігранти, щоб їх прийняття відбулося без конфліктів.
Сьогодні хочу нав'язати до очікувань, зовсім з іншої сторони. Зі сторони родин самих мігрантів. Чого очікує родина, яка найчастіше фінансує виїзд, про що думають ті, які залишилися в так званих країнах третього сорту.
Що роблять мігранти, щоб допомогти в розвитку місць народження. Тема міграції і розвитку в загальному не піднімається в Польщі.

Детальніше >

Додав: |
Оновлення: |

Дорогі читачі! Я звертаюся до осіб, які задумуються над темою створення громадської організації. Прагну поділитися з Вами особистим досвідом.

Моє життя в Варшаві пробігало у досить цікавому товаристві. Навчання у Варшавському Університеті, потім в Школі Суспільних Наук в Польській Академії Наук навчили мене сміливо та голосно виражати свої ідеї, відважно реалізувати проекти і прислухатися до порад досвідчених людей.

Детальніше >

Додав: |
Оновлення: |

Для кожного, хто подорожує, якою є перша бар'єра, коли він прибуває до нового міста. Відомо, що нею, звичайно, є місцева мова!

Жодною приємністю для дорослого не стане можливість раптом рпинитися німим, з приводу мовної бар'єри. Зараз є час на загадку: універсальна мова, не англійська мова, і не есперанто. Що це за мова? Відповіддю є: мова тіла - рук та обличчя, тобто гестикуляція. Вона, напевно, допоможе в деяких ситуаціях. Нажаль, вона не надається до вираження більш докладних питань, але й життєвих потреб, або приземлених справ. Правду кажучи, не зумів би, як новоприбулий мігрант, задати питання полякові: „де є Управління до Справ Іноземців, бо закінчується моя тижнева віза”.
Мова - це базовий засіб, не лише інтеграційний.

Детальніше >

Коментувати

Оголошення
Новини
Архів

Projekt ‘MIEJSKI SYSTEM INFORMACYJNY I AKTYWIZACYJNY DLA MIGRANTÓW’ jest współfinansowany z Programu Krajowego Funduszu Azylu, Migracji i Integracji oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

Projekt LOKALNE MIĘDZYSEKTOROWE POLITYKI NA RZECZ INTEGRACJI IMIGRANTÓW realizowany był w ramach programu Obywatele dla Demokracji, finansowanego z Funduszy EOG.

Projekt LOKALNE POLITYKI MIGRACYJNE - MIĘDZYNARODOWA WYMIANA DOŚWIADCZEŃ W ZARZĄDZANIU MIGRACJAMI W MIASTACH był współfinansowany ze środków Unii Europejskiej w ramach Europejskiego Funduszu na rzecz Integracji Obywateli Państw Trzecich oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

Projekt LOKALNE MIĘDZYSEKTOROWE POLITYKI NA RZECZ INTEGRACJI IMIGRANTÓW był współfinansowany ze środków Unii Europejskiej w ramach Europejskiego Funduszu na rzecz Integracji Obywateli Państw Trzecich oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

Projekt ‘WARSZAWSKIE CENTRUM WIELOKULTUROWE’ był współfinansowany ze środków Unii Europejskiej w ramach Europejskiego Funduszu na rzecz Integracji Obywateli Państw Trzecich oraz budżetu państwa. Wyłączna odpowiedzialność spoczywa na autorze. Komisja Europejska nie ponosi odpowiedzialności za sposób wykorzystania udostępnionych informacji.

LOKALNE MIĘDZYSEKTOROWE POLITYKI NA RZECZ INTEGRACJI IMIGRANTÓW Projekt realizowany był przy wsparciu Szwajcarii w ramach szwajcarskiego programu współpracy z nowymi krajami członkowskimi Unii Europejskiej.